Из ЗАКОНА УКРАИНЫ "О погребении и похоронном деле" от 10 июля 2003 года:
Статья 1. Понятие погребение
Захоронение, погребение - деятельность соответствующих органов государственной власти, органов местного самоуправления, их должностных лиц в границах полномочий, определённых этим Законом, а также субъектов хозяйствования, направленная на: обеспечение должного обращения с телом (останков, праха) умершего (далее - тела); обеспечение права граждан на захоронение их тела в соответствии с их волеизъявлением, если такое имеется; создание и эксплуатация объектов, предназначенных для похорон, содержания и сохранения мест захоронений; организацию и проведение похорон умерших и/или погибших (далее - умерших); оказание ритуальных услуг, реализацию предметов ритуальной принадлежности.
Статья 2. Определение терминов
волеизъявление гражданина по отношению к его тела после смерти - желание, выраженное в устной (в присутствии свидетелей) или в письменной форме, заверенной в установленном законодательством порядке; место захоронения - кладбище, крематорий, колумбарий или другое здание или строение, предназначенная для организации захоронения умерших; место почётного захоронения - специально отведённый земельный участок на территории кладбища или за его пределами, предназначенная для организации почётных захоронений; могила - место на кладбище, в крематории, колумбарии или в другом здании или сооружении, предназначенном для организации похорон умерших, где похоронен гроб с телом умершего или урна с прахом; намогильные сооружения - памятные сооружения, которые устанавливаются на могилах и увековечивают память об умерших; надругательство над могилой, другим местом захоронения: самовольное создание надписей, рисунков, символов или других изображений на кладбищенских сооружениях, которые используются для церемонии похорон и поминания умерших, намогильных сооружениях, склепах, урнах с прахом, могилах или других местах захоронения; самовольное повреждение, раскапывание, разрушение или другой способ уничтожения кладбищенских сооружений, которые используются для церемонии похорон и поминания умерших, намогильных сооружений, оград, склепов, урн с прахом, могил или других мест захоронения; использование с целью, не предусмотренной действующим законодательством, или самовольное использование кладбищенских сооружений, которые используются для церемонии похорон и поминания умерших, намогильных сооружений, склепов, урн с прахом, могил или других мест захоронения или совершение других действий, которые имели цель унижение семьи или общественную память об умершем, продемонстрировать неуважение к месту захоронения и общественных, религиозных принципов и традиций в этой сфере; надругательство над телом (останками, прахом) умершего - совершение неприличных умышленных действий над телом (останками, прахом) умершего, самовольное снятие одежды с тела (останков, праха) умершего, перемещение в другое место или расчленение или уничтожение тела (останков, праха) умершего, совершение акта некрофилии, использование частей захороненного тела с ритуальными или другими, не предусмотренными действующим законодательством целями, или совершение других действий с целью унизить семью или общественную память об умершем, продемонстрировать негативное отношение к умершему, обидеть родственников и близких умершего, проявить неуважение к общественным, религиозным принципам и традициям в этой сфере; склеп - подземное или углубленное в землю капитальное сооружение, предназначенная для захоронения, в границах места захоронения, отведённого в установленном порядке; урна с прахом - ёмкость, предназначенная для сохранения праха умершего; кладбище - отведённый в установленном законом порядке земельный участок с обустроенными могилами и/или построенными крематориями, колумбариями или другими зданиями и строениями, предназначенными для организации похорон и содержания мест захоронения; колумбарий - хранилище для урн и прахом умерших; колумбарные ниши - специально оборудованные места на колумбарии для захоронения урн с прахом умерших; крематорий - специальное инженерное сооружение с оборудованием, предназначенным для сожжения гробов с телами умерших; захоронение умершего - комплекс мероприятий и обрядовых действий, которые совершаются с момента смерти человека до помещения гроба с телом или урны с прахом в могилу или колумбарную нишу, обустройство и содержание места захоронения в соответствии с обычаями и традициями, которые не противоречат законодательству; предметы ритуальной принадлежности - изделия, которые являются атрибутами захоронения и обустройство могилы (колумбарной ниши); пользователь места захоронения (места семейного захоронения) - лицо, которое совершило первое захоронение на отведённом месте захоронения (семейного захоронения) и/или имеет соответствующе свидетельство о смерти похороненного и свидетельство о захоронении, предусмотренном статьёй 25 этого Закона; ритуальные услуги - услуги, связанные с организацией захоронения и обустройством места захоронения.

Статья 4. Основные принципы деятельности в отрасли похорон
Деятельность в отрасли похорон базируется на таких основных принципах: гарантирование государством должного погребения умерших; достойного отношения к телу умершего; захоронение в установленном законодательством порядке с учётом волеизъявления умершего, выраженное лицом при жизни, а при его отсутствии - с учётом пожеланий родственников; создание равных условий для похорон умерших независимо от их раси, цвета кожи, политических и других убеждений, пола, этнического и социального происхождения, имущесвенного состояния, места проживания, языковых или других признаков; предотвращение случаев незахоронения умерших; компенсации государством затрат, связанных с погребением умерших, в соответствии с законом; бесплатного выделения места для захоронения умерших (их останков) или урн с прахом умерших на кладбище (в колумбарии); конфиденциальности информации об умершем; обеспечение сохранения места захоронения.
Стаття 5. Державні стандарти, інші нормативні документи в галузі поховання Державні стандарти, інші нормативні документи в галузі поховання впроваджуються в порядку, передбаченому законом, з метою забезпечення безпеки життя та здоров'я людей, тварин, охорони рослин, а також майна та довкілля, створення умов для раціонального використання всіх видів ресурсів. Державні стандарти, інші нормативні документи в галузі поховання складаються з: обов'язкових містобудівних, екологічних вимог та санітарно-гігієнічних норм щодо створення та функціонування кладовищ, крематоріїв, інших місць поховань; технічних умов щодо виготовлення предметів ритуальної належності; необхідного мінімального переліку вимог щодо порядку організації поховання померлих і ритуального обслуговування населення; єдиної методики визначення вартості надання громадянам необхідного мінімального переліку видів ритуальних послуг та реалізації предметів ритуальної належності. Розроблення і прийняття державних стандартів у галузі поховання здійснюється в порядку, встановленому законом. З метою врахування обрядових звичаїв, сприяння розвитку етичних правил у галузі поховання можуть запроваджуватися кодекси професійної етики.
Стаття 6. Право громадян на поховання їхнього тіла та волевиявлення про належне ставлення до тіла після смерті Усі громадяни мають право на поховання їхнього тіла та волевиявлення про належне ставлення до тіла після смерті. Волевиявлення про належне ставлення до тіла після смерті може бути виражене у: згоді чи незгоді на проведення патолого-анатомічного розтину; згоді чи незгоді на вилучення органів та/або тканин тіла; побажанні бути похованим у певному місці, за певними звичаями, поруч з певними раніше померлими чи бути підданим кремації; дорученні виконати своє волевиявлення певній особі; іншому дорученні, що не суперечить законодавству. Контроль за виконанням волевиявлення громадян про належне ставлення до їхнього тіла після смерті в частині щодо згоди на проведення патолого-анатомічного розтину, на вилучення органів та/або тканин тіла здійснюється згідно з законодавством відповідними органами виконавчої влади та виконавчими органами сільських, селищних та міських рад у межах їх повноважень. Виконання волевиявлення громадян про належне ставлення до їхнього тіла після смерті в частині щодо кремації тіла, поховання в іншому населеному пункті здійснюється відповідно до закону. Дії щодо тіла померлого повинні здійснюватися в повній відповідності з волевиявленням померлого, якщо не виникли обставини, за яких виконання волевиявлення померлого неможливе. У разі якщо відсутнє волевиявлення померлого, вилучення органів та/або тканин тіла здійснюється з дозволу чоловіка, дружини, близьких родичів (батьків, дітей, сестри, брата, діда, баби, онуків), іншої особи, яка взяла на себе зобов'язання поховати померлого та має відповідне свідоцтво про смерть.
Стаття 7. Гарантії конфіденційності інформації про померлого Держава гарантує конфіденційність інформації про померлого. Надання такої інформації здійснюється відповідно до Закону України "Про інформацію" ( 2657-12 ).
Розділ II ОРГАНІЗАЦІЯ ПОХОВАННЯ ТА ПОХОРОННА СПРАВА Стаття 8. Організація діяльності в галузі поховання Організація діяльності в галузі поховання померлих здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері житлово-комунальної політики України, іншими центральними органами виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та їх виконавчими органами. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері житлово-комунальної політики України в межах своєї компетенції: 1) реалізує державну політику в галузі поховання в порядку, встановленому законом, та здійснює контроль за діяльністю органів місцевого самоврядування, їх виконавчих органів, а також суб'єктів господарювання в зазначеній сфері; 2) затверджує необхідний мінімальний перелік вимог щодо порядку організації поховання і ритуального обслуговування населення; 3) затверджує типове положення про ритуальну службу; 4) встановлює вимоги щодо утримання та охорони місць поховань; 5) встановлює порядок реєстрації поховань та перепоховань померлих, а також форму книги реєстрації поховань та перепоховань; 6) здійснює інші повноваження, передбачені законом. Повноваження інших центральних органів виконавчої влади в галузі поховання встановлюються законом. Місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією ( 254к/96-ВР ) і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за додержанням санітарних правил, архітектурно-будівельних норм, правил і стандартів, а також правил благоустрою, вирішують відповідно до закону питання про відведення земельних ділянок для організації місць поховання, здійснюють інші повноваження, передбачені законом. Органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи в межах своєї компетенції: 1) вирішують відповідно до закону питання про відведення земельних ділянок для організації місць поховання; 2) забезпечують будівництво, утримання в належному стані та охорону місць поховання; 3) створюють ритуальні служби; 4) вирішують питання про надання за рахунок коштів місцевих бюджетів ритуальних послуг у зв'язку з похованням самотніх громадян, ветеранів війни та праці, а також інших категорій малозабезпечених громадян; про надання допомоги на поховання померлих громадян в інших випадках, передбачених цим Законом; 5) здійснюють контроль за дотриманням законодавства стосовно захисту прав споживачів у частині надання суб'єктами господарювання ритуальних послуг та реалізацією ними предметів ритуальної належності; 6) здійснюють інші повноваження, передбачені цим та іншими законами. Для організації (утворення), будівництва, утримання в належному стані та охорони місць поховання сільські, селищні, міські ради можуть створювати спеціалізовані комунальні підприємства. З метою оперативного забезпечення населення інформацією про суб'єкти господарювання, що надають ритуальні послуги та виготовляють предмети ритуальної належності, органи місцевого самоврядування можуть створювати спеціалізовані госпрозрахункові інформаційні служби. Порядок діяльності таких служб визначається органами місцевого самоврядування відповідно до законодавства.
Стаття 9. Ритуальні служби Ритуальні служби - спеціалізовані комунальні підприємства, що створюються органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом, з метою здійснення організації поховання померлих і надання ритуальних послуг, передбачених необхідним мінімальним переліком окремих видів ритуальних послуг, реалізації предметів ритуальної належності, передбаченим пунктом 2 частини другої статті 8 цього Закону. Ритуальні служби можуть також надавати ритуальні послуги, не передбачені необхідним мінімальним переліком окремих видів ритуальних послуг та реалізації предметів ритуальної належності, виготовляти предмети ритуальної належності. Тарифи щодо оплати таких послуг та предметів ритуальної належності встановлюються в межах, визначених законодавством, виконавчим органом сільської, селищної, міської ради.
Стаття 10. Надання ритуальних послуг та виготовлення предметів ритуальної належності Надання ритуальних послуг відповідно до необхідного мінімального переліку окремих видів ритуальних послуг, передбаченого пунктом 2 частини другої статті 8 цього Закону, здійснюється ритуальними службами або за договором суб'єктами господарювання інших форм власності. Вартість таких послуг встановлюється в порядку і в межах, встановлених законодавством, виконавчим органом сільської, селищної, міської ради. Надання ритуальних послуг, не передбачених зазначеним переліком, а також виготовлення предметів ритуальної належності здійснюється за цінами, встановленими за згодою сторін. Надання ритуальних послуг та виготовлення предметів ритуальної належності здійснюється з дотриманням вимог державних стандартів, інших норм і правил, встановлених законодавством.
Стаття 11. Поховання померлого Поховання померлого покладається на виконавця волевиявлення померлого. Якщо у волевиявленні померлого немає вказівки на виконання волевиявлення чи в разі відмови виконавця від виконання волевиявлення померлого поховання померлого здійснюється чоловіком (дружиною), батьками (усиновителями), дітьми, сестрою, братом, дідом або бабою, онуком (правнуком), іншою особою, яка зобов'язалася поховати померлого. Виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка зобов'язалася поховати померлого, в установленому законодавством порядку в день звернення видаються: лікарське свідоцтво про смерть - закладом охорони здоров'я; свідоцтво про смерть та довідка про смерть - відділом реєстрації актів громадянського стану районних, районних у містах, міських (міст обласного значення) управлінь юстиції, виконавчим органом сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад, консульською установою чи дипломатичним представництвом України. Зазначені документи можуть надаватися за дорученням виконавця волевиявлення померлого або особи, яка зобов'язалася поховати померлого, іншій юридичній чи фізичній особі. У разі смерті громадянина на території іноземної держави та за наявності письмового волевиявлення про поховання його тіла на території України, посвідченого належним чином, поховання здійснюється у відповідних місцях поховань на території України виконавцем волевиявлення померлого або особою, яка зобов'язалася поховати померлого, за сприяння консульської установи чи дипломатичного представництва України. У разі смерті одинокого громадянина або громадянина, від поховання якого відмовилися рідні, на території іноземної держави та за наявності письмового волевиявлення про поховання його тіла на території України, посвідченого належним чином, поховання здійснюється у відповідних місцях поховань на території України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Стаття 12. Надання ритуальних послуг Особа, яка зобов'язалася поховати померлого, на підставі свідоцтва про смерть звертається згідно із статтею 8 цього Закону до сільського голови або ритуальної служби з приводу укладення відповідного договору-замовлення на організацію та проведення поховання. Ця особа має право вибирати виконавців послуг серед суб'єктів господарської діяльності, які уклали договори із сільським головою або ритуальною службою про надання цих послуг. Ритуальні послуги надаються за плату згідно з договором-замовленням, крім випадків, передбачених законом. Виконавець може надавати ритуальні послуги, визначені необхідним мінімальним переліком окремих видів ритуальних послуг. Цей перелік затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері житлово-комунальної політики України. Суб'єкти господарювання можуть самостійно на підставі звернення осіб, які зобов'язалися поховати померлого, виготовляти та реалізовувати предмети ритуальної належності, якщо вони відповідають державним стандартам та затвердженій вартості, де це передбачено законодавством. Єдину методику визначення вартості надання громадянам необхідного мінімального переліку окремих видів ритуальних послуг, реалізації предметів ритуальної належності затверджує спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері житлово-комунальної політики України. Вартість послуг та предметів ритуальної належності визначається на принципах: доступності для кожного громадянина і рівності правових гарантій; визначення економічної обґрунтованості, планово-розрахункової собівартості та рентабельності при затвердженні ціни; відповідальності виконавчих органів сільських, селищних та міських рад та органів виконавчої влади за встановлені ними ціни; відкритості, доступності та прозорості структури ціни; оплати тільки тих послуг, що відповідають державним стандартам та нормативним документам. Необхідний мінімальний перелік вимог щодо порядку організації поховання і ритуального обслуговування населення затверджує спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері житлово-комунальної політики України.
Стаття 13. Допомога на поховання Виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка зобов'язалася поховати померлого, надається допомога на поховання. Розмір допомоги на поховання та порядок ( 99-2007-п ) її надання виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка зобов'язалася поховати померлого, встановлює Кабінет Міністрів України, якщо інше не передбачено законом. Розмір допомоги на поховання не може бути меншим за розмір, визначений Кабінетом Міністрів України. { Стаття 13 в редакції Закону N 2246-IV ( 2246-15 ) від 16.12.2004 }
Стаття 16. Поховання померлих одиноких громадян Поховання померлих одиноких громадян, осіб без певного місця проживання, громадян, від поховання яких відмовилися рідні, знайдених невпізнаних трупів здійснюється за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів.
Стаття 17. Поховання померлих, які проживали в закладах різних типів Поховання померлих, які проживали в будинках-інтернатах для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричних пансіонатах, пансіонатах для ветеранів війни і праці, психоневрологічних інтернатах, дитячих будинках-інтернатах, територіальних центрах соціального обслуговування пенсіонерів і одиноких непрацездатних громадян та в стаціонарних закладах інших типів, здійснюється за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів.
Стаття 18. Поховання померлих осіб, які відбували покарання в місцях позбавлення волі Поховання померлих осіб, які відбували покарання в місцях позбавлення волі, здійснюється згідно із цим Законом за рахунок коштів установи, де відбував покарання померлий, або за рахунок коштів виконавця волевиявлення померлого чи особи, яка зобов'язалася поховати померлого, за бажанням цих осіб у встановленому порядку.
Стаття 19. Поховання інфікованого тіла Поховання померлих осіб, які померли внаслідок зараження особливо небезпечною інфекцією, здійснюється згідно із санітарним законодавством України.
Стаття 20. Поховання померлих іноземців та осіб без громадянства Поховання померлих іноземців та осіб без громадянства здійснюється в порядку, встановленому цим Законом для громадян України, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.
Стаття 21. Перепоховання останків померлих Перепоховання останків померлих допускається у виняткових випадках за рішенням виконавчого органу сільської, селищної, міської ради на підставі письмового звернення особи, яка здійснила поховання, висновку органу санітарно-епідеміологічної служби, лікарського свідоцтва про смерть, дозволу виконавчого органу відповідної сільської, селищної, міської ради на поховання останків на іншому кладовищі. Перепоховання останків померлих може здійснюватися в інших випадках згідно із законодавством України. Перепоховання останків померлих, воїнів із братських і одиночних могил здійснюється з дотриманням вимог законів України "Про охорону культурної спадщини" ( 1805-14 ) та "Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років" ( 1684-14 ). Під час перепоховання останків померлих контроль за дотриманням безпечних умов праці протягом усього терміну ведення робіт здійснює виконавчий орган відповідної сільської, селищної, міської ради. Перепоховання останків померлих здійснюється за рахунок коштів особи, яка ініціює перепоховання.
Стаття 22. Переміщення тіл померлих через державний кордон України Переміщення тіл померлих через державний кордон України (у тому числі переміщення через територію України транзитом) здійснюється за умови пред'явлення митному органові особою, яка переміщує (супроводжує) тіло померлого, таких документів: свідоцтва про смерть або іншого документа, що засвідчує факт смерті, виданого компетентним органом; довідки про те, що в тілі та труні (урні) немає вкладень, переміщення яких через державний кордон України заборонено. Таку довідку видає судово-медичний експерт у присутності посадової особи відповідного митного органу - в разі вивезення труни (урни) за кордон - або відповідний компетентний орган іноземної держави з легалізацією такої довідки консульською чи дипломатичною установою України за кордоном - у разі ввезення труни (урни) на територію України. Тіло померлого повинне вміщуватися в металеву герметичну труну (урну), яка опечатується посадовими особами, зазначеними в абзаці третьому частини першої цієї статті. Розкриття труни (урни) можливе у виняткових випадках за наявності достовірної інформації щодо вкладень, переміщення яких через державний кордон України заборонено. Розкриття здійснюється в спеціальному приміщенні закладу охорони здоров'я України в присутності посадової особи митного органу та особи, яка супроводжує труну (урну), або представника підприємства, який здійснює перевезення, а також інших осіб у випадках, передбачених законом, з дотриманням вимог санітарно-епідеміологічного законодавства України.
Розділ III ОРГАНІЗАЦІЯ МІСЦЬ ПОХОВАНЬ Стаття 23. Місце поховання Для розміщення місця поховання рішенням уповноваженого органу в установленому законом порядку відповідному спеціалізованому комунальному підприємству, установі, організації в постійне користування надається земельна ділянка. Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад забезпечують планування та впорядкування території місць поховання згідно з генеральними планами забудови відповідних населених пунктів та іншої містобудівної документації з дотриманням обов'язкових містобудівних, екологічних та санітарно-гігієнічних вимог. Рішенням виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у місцях поховання можуть бути відведені сектори для почесних поховань, поховання померлих (загиблих) військовослужбовців (сектори військових поховань), а також сектори для поховання померлих за національною чи релігійною ознакою. Для почесних поховань органи місцевого самоврядування можуть відводити земельні ділянки поза територією місць поховання, на яких створюються меморіальні бульвари, сквери, парки і кургани Слави. Поділ кладовищ на розряди за майновим станом не допускається. Порядок функціонування місць поховань визначається виконавчим органом сільської, селищної, міської ради. Існуючі місця поховання не підлягають знесенню і можуть бути перенесені тільки за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування у випадку постійного підтоплення, зсуву, землетрусу або іншого стихійного лиха. Орган місцевого самоврядування може прийняти рішення про часткове або повне припинення поховання померлих (закриття) кладовища в разі, якщо на території кладовища немає вільних місць для облаштування нових могил (колумбарних ніш), а поховання померлих можливе лише на місцях родинного поховання або шляхом підпоховання в могилах за згодою користувачів місць поховання відповідно до статті 25 цього Закону.
Стаття 24. Місця невідомих поховань Про виявлені місця невідомих поховань негайно повідомляються відповідні правоохоронні органи. У разі відсутності складу злочину виявлені місця невідомих поховань підлягають обстеженню, вивченню та обліку відповідними виконавчими органами сільських, селищних, міських рад та органами охорони культурної спадщини в порядку, встановленому законодавством. На період обстеження та вивчення виявлених місць невідомих поховань виконавчі органи сільських, селищних, міських рад забезпечують охорону їх територій. На підставі висновків обстеження та вивчення виявлених місць невідомих поховань органи місцевого самоврядування можуть надавати їм статус кладовища з подальшим упорядкуванням його території згідно із цим Законом. Місця невідомих поховань, віднесені в установленому законодавством порядку до об'єктів культурної спадщини, беруть на державний облік і утримують органи охорони культурної спадщини.
Стаття 25. Могили За зверненням виконавця волевиявлення померлого або особи, яка взяла на себе зобов'язання поховати померлого, на території кладовища безоплатно виділяється місце для поховання померлого відповідно до затвердженої проектної документації. За бажанням одного з родичів, визначених у частині п'ятій статті 6 цього Закону, для поховання двох чи більше померлих безоплатно виділяється місце для родинного поховання. Після здійснення поховання померлого виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка взяла на себе зобов'язання поховати померлого, як користувачу місця поховання (користувачу місця родинного поховання) спеціалізованим комунальним підприємством (а в разі його відсутності - виконавчим органом сільської, селищної, міської ради) видається відповідне свідоцтво, зразок якого затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері житлово-комунальної політики України. Це свідоцтво дає право його пред'явнику на встановлення намогильних споруд у межах могили (родинного поховання), вирішення питання про проведення підпоховання, здійснювати інші дії, пов'язані з використанням місця поховання, якщо це не суперечить законодавству. На могилах (місцях родинного поховання) можуть встановлюватися намогильні споруди, склепи за індивідуальним замовленням у межах, встановлених для могили (родинного поховання). Встановлені намогильні споруди, склепи реєструються спеціалізованим комунальним підприємством (а в разі його відсутності - виконавчим органом сільської, селищної, міської ради) у книзі обліку намогильних споруд, форму якої затверджує спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері житлово-комунальної політики України. Забороняється здійснювати поховання інших померлих (підпоховання), встановлення намогильної споруди, склепу без згоди користувача місця поховання (користувача місця родинного поховання).
Стаття 26. Види поховань померлих Поховання померлих може здійснюватися шляхом: закопування в могилі труни з тілом померлого; спалювання в крематорії труни з тілом померлого та закопування в могилі чи розміщення в колумбарній ніші урни з прахом померлого; розвіювання праху померлого. З урахуванням етнічних, релігійних чи культурних традицій поховання померлих може здійснюватися іншим способом. Поховання померлих здійснюється з дотриманням вимог санітарно-епідеміологічного законодавства.
Стаття 27. Реєстрація поховань померлих Кожне поховання та перепоховання померлих реєструється спеціалізованим комунальним підприємством (а в разі його відсутності - виконавчим органом сільської, селищної, міської ради) у книзі реєстрації поховань померлих, форма якої встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері житлово-комунальної політики України. У разі ліквідації кладовища книга реєстрації поховань померлих передається на зберігання до архіву органу місцевого самоврядування.
Стаття 28. Право власності на земельну ділянку, де розміщене місце поховання, а також на об'єкти, розташовані на місці поховання Землі, на яких розташовані місця поховання, є об'єктами права комунальної власності і не підлягають приватизації або передачі в оренду. На території місця поховання не можуть бути розташовані об'єкти іншої, крім комунальної форми власності, за винятком випадків, передбачених статтею 29 цього Закону.
Стаття 29. Власники колумбарних ніш, намогильних споруд, склепів Власником колумбарної ніші вважається особа, яка придбала її за власні кошти. Власником намогильної споруди, склепу вважається особа, яка за власні кошти встановила цю споруду на могилі (місці родинного поховання).
Стаття 30. Утримання місць поховань Утримання кладовищ, військових кладовищ, військових ділянок на кладовищах, військових братських та одиночних могил, земельних ділянок для почесних поховань, братських могил, а також могил померлих одиноких громадян, померлих осіб без певного місця проживання, померлих, від поховання яких відмовилися рідні, місць поховань знайдених невпізнаних трупів забезпечується виконавчим органом сільської, селищної, міської ради за рахунок коштів місцевого бюджету. Утримання військових кладовищ, військових ділянок на цивільних кладовищах, військових братських та одиночних могил забезпечують виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, органи виконавчої влади із залученням органів охорони культурної спадщини відповідно до їх повноважень. Утримання місць поховань, що перебувають на державному обліку як об'єкти культурної спадщини, забезпечують виконавчі органи сільських, селищних, міських рад із залученням органів охорони культурної спадщини. Порядок утримання місць поховань військовослужбовців України, що знаходяться на території інших держав, та порядок утримання місць поховань іноземних військовослужбовців на території України визначаються відповідними міжнародними договорами України. Утримання в належному естетичному та санітарному стані могил, місць родинного поховання, колумбарних ніш, намогильних споруд і склепів здійснюється відповідно їх користувачами (власниками) за рахунок власних коштів. Утримання кладовищ, а також інших місць поховання забезпечують виконавчі органи сільських, селищних, міських рад у порядку, встановленому спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері житлово-комунальної політики України.
Стаття 31. Охорона місць поховань Охорону місць поховань забезпечують виконавчі органи сільських, селищних та міських рад. Виконання будь-яких будівельних робіт у місцях поховань, на місцевості із залишками слідів давніх поховань, на територіях закритих кладовищ, а також у прилеглих до місць поховань охоронних зонах забороняється. Охорону місць поховань, що перебувають на державному обліку як об'єкти культурної спадщини, організують виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, органи виконавчої влади із залученням органів охорони культурної спадщини відповідно до їх повноважень. У разі осквернення могил, місць родинного поховання, навмисного руйнування чи викрадення колумбарних ніш, намогильних споруд та склепів відшкодування матеріальних збитків здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету з наступним їх відшкодуванням за рахунок винних осіб згідно із законом. Порядок охорони місць поховань та порядок здійснення пов'язаних із цим витрат визначають виконавчі органи сільських, селищних та міських рад.
Розділ IV ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ПОХОВАННЯ ПОМЕРЛИХ Стаття 32. Відповідальність за порушення законодавства про поховання померлих Особи, винні в нарузі над могилою, іншим місцем поховання або над тілом (останками, прахом) померлого чи в інших порушеннях цього Закону, несуть відповідальність згідно із законом. { Стаття 32 в редакції Закону N 1166-VI ( 1166-17 ) від 19.03.2009 }